Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Найстарша троянда у світі росте в Німеччині. Рожевий кущ має вже 1000 років. Росте він біля стін собору в Гільдесгаймі й у висоту вже майже досяг даху будівлі.

У Південній Америці є дивовижна рослина з назвою пуйя. Вона цвіте лише один раз – коли їй виповнюється 150 років, а слідом за тим умирає.

Рафлезія Арнольда – це квітка, знайдена в тропічних лісах Індонезії. Квіти цієї рослини величезні – вони можуть досягати одного метра заввишки і важити при цьому 7–10 кг. Рафлезія є рослиною-паразитом, оскільки, не маючи власного стовбура, коріння й листя, живиться за рахунок інших рослин. У період цвітіння квітка пахне… протухлим м’ясом!

Насіння багатьох кактусів ще до відкриття Америки вживалися індіанцями для приготування борошна. Волоски одного виду кактуса – маммілярії – вони використовували як волокно, а плоди кактусів із довгими колючками вживали як гребені.

Рослини, які мають листя, випаровують дуже багато води. Одна рослина кукурудзи за літо випаровує бочку води у 200 л, а береза випаровує шість відер води за один день.

Олеандр розводили в садах Греції та Риму, його вважають найдавнішою рослиною. Олеандр зображений у букетах і гірляндах на фресках стародавньої Помпеї.

У Женеві вже два століття поспіль існує традиція спеціальним указом оголошувати прихід весни тоді, коли розпускається перший листок на «офіційному каштані», що росте під вікнами будівлі кантонального уряду. За статистикою, найчастіше весна оголошувалась у березні, хоча нерідко й раніше, а 2002 р. каштан розпустився і взагалі 29 грудня. Найбільш парадоксальним роком був 2006-й: спочатку весну оголосили в березні, а потім іще раз у жовтні, оскільки дерево несподівано зацвіло знову.

На Куршській косі, що в Калінінградській області, є унікальне місце, що називається «Ліс, який танцює» або «П’яний ліс». На ділянці приблизно в 1 км² ростуть посаджені в 80-х роках ХХ ст. сосни. Велика частина дерев химерно вигнута, а деякі, в нижній частині, навіть «скручені» в петлю. Наука не може точно пояснити таке явище, є тільки безліч гіпотез: природні фактори, генетичні особливості, вплив вірусів або шкідників, і навіть особлива космічна енергетика даного місця. Схоже місце під назвою «Ліс Тролів» є в Данії, також на узбережжі Балтійського моря. Інший аналог – парк «Берези, які танцюють» – розташований на березі озера Борове в Казахстані.

Цибуля використовується в більшості страв, більше ніж будь-який овоч у світі. Люди, котрі їдять багато цибулі, дуже повільні й сонливі, оскільки цибуля діє на них як заспокійливій засіб.

Морква спочатку була фіолетового кольору.

Найперший тип аспірину, або знеболювального проти лихоманки, виготовляли з кори верби.

Банани містять природні хімічні речовини, котрі можуть зробити людину щасливою.

Пробудження щовесни дерев – явище вкрай цікаве хоча б тому, що, за логікою, їх клітинний сік повинен був би замерзнути, а кристалики льоду, що утворилися, розірвати клітинну мембрану, тим самим знищивши рослину. А секрет у тому, що в клітинному соку дерев накопичуються цукор, котрий знижує температуру замерзання соку, не даючи йому перетворюватися на лід. Крім того, клітковина рослини сама є гарним теплоізолятором. Щоравда, люті зими можуть і погубити дерева. Причому найбільш вразливими рослини стають після рясного врожаю, оскільки більша частина мінеральних речовин і цукру йде на формування й ріст плодів, а в клітинах стовбура вони присутні в мінімальних кількостях.

Дерева отримують близько 90 % від їх живлення з атмосфери (діоксид вуглецю й інші речовини) і тільки близько 10 % із ґрунту. Середнього розміру дерево може забезпечити деревини досить, щоб зробити 170 000 олівців.

Троянди – найбільш кровопролитні квіти. Не кажучи про війну Червоної та Білої троянд, трояндові сади досі є предметом страшних сутичок між англійськими садівниками.

Буряк уживали в їжу з давніх часів. У I–II тис. до н. е. в Середземномор’ї його вирощували як лікарську рослину. Буряковий сік використовували багато лікарів давнини: Авіценна, Гіппократ, Парацельс. У їжу спочатку вживали тільки бурякове листя, а сам буряк використовувався з лікувальною метою.

Стародавні греки настільки цінували цей овоч, що подарунки на знак подяки робили у формі срібного буряка. Стравами з нього прикрашали столи багатих і знатних людей. Стародавні перси ставились до буряка дещо упереджено: хоч і вживали його в їжу, проте вважали, що буряк – символ пліток, сварок і розбрату. Напевно, вирішальну роль тут зіграв колір овоча, що нагадує темну густу кров. Якщо один із сусідів злився на іншого, то вночі таємно підкидав у його будинок великий коренеплід, повідомляючи, таким чином, про свою неприязнь.

Перші згадки про буряк на Русі належать до X–XI ст. Поширився він у XIV ст., а в XVII – відбувся поділ культури на кормові та харчові сорти. На Русі буряк запікали в печі й подавали до чаю.

За легендами, цей овоч дуже цінували богатирі, вважаючи, що він дає силу й допомагає боротися з різними недугами.

Красуні використовували буряк як косметичний засіб – рум’янили ним щоки.

Мигдаль – улюблені ласощі всіх ласунів. Сьогодні мигдалевий горіх використовують не тільки в кулінарії, а й у багатьох інших галузях.

Батьківщина мигдалю – Північна й Західна Азія. У цих районах культура мигдалю виникла за багато століть до нашої ери. Страви з мигдального горішка дуже шанувались у Давньому Єгипті й подавалися виключно вищій знаті й фараонам.

У Великій Британії жменька з п’яти мигдалевих горішків вважається символом великого щастя, міцного здоров’я, довголіття, величезного достатку й багатства.

16 лютого святкується Національний день мигдалю. Відзначають його в США, у штаті Каліфорнія, адже саме там виробляють 65 % світового запасу горіхів. У середині лютого там якраз починають цвісти мигдалеві дерева. А от в Іспанії та Португалії щороку в січні відзначають День мигдалю в цвіту.

Вважають, що кавун виник у пустелі Калахара в Африці. За єгипетськими міфами, його «посіяв» бог пустелі й грози Сет, що уособлював зле начало. У Давньому Єгипті знали й обробляли цю культуру. Кавуни залишали в гробницях фараонів як джерело їжі в їх потойбічному існуванні.

Тільки в XVII ст. кавун потрапив до Іспанії, Китаю, Великої Британії. До Америки він був доставлений через Атлантичний океан африканськими рабами.

Кавун насправді овоч, а не фрукт. Він вважається гарним подарунком для господаря оселі в Японії та Китаї.

1996 р. до Книги рекордів Гіннесса потрапив найбільший у світі кавун. Його вага становила